“Стосунки починаються з відчуття провини,” - так сказав тренер на одному з навчальних курсів, і я замислилась на тему відношення провини до цінності відносин. Про те, що емпатія допомагає зрозуміти почуття іншої людини, а відчуття провини стимулює до змін у поведінці, щоб ті, хто нам дорогі, почувалися краще поруч з нами.
Кілька років тому я писала статтю на схожу тему, але тепер мені цікаво приділити увагу саме тому, звідки береться провина у батьків, що в ній конструктивного, а що деструктивного, чим вона підживлюється та як зробити її своїм помічником.
Згадаємо, що відчуття провини - це регулятор поведінки, який допомагає людині усвідомлювати наслідки власної (агресивної) поведінки та заподіяної шкоди оточуючим. Зазвичай воно виникає, коли ми спостерігаємо, що близькій людині погано внаслідок наших дій, це викликає засмучення та формує внутрішню мотивацію до змін.
Що допомагає розрадити ситуацію:
визнання провини (зовнішнє і внутрішнє);
перепрошення (висловити жаль про заподіяне, попросити пробачення);
компенсація заподіяної шкоди (якщо це можливо і якщо це доречно).
Що ж особливого у батьківській провині?
Особливим є нерівний характер ролей та важкість визначення довготривалих наслідків поточних дій. Тобто, батьки несуть відповідальність, до кінця не розуміючи, які їхні дії на що вплинуть.
Від самого народження мама вже має дбати про немовля, хоча вона ще не розуміє, як саме це робити, що шкодить дитині, а що - ні. Дитина подає багато сигналів, але для того, щоб зрозуміти, що вони означають, потрібен час та спостереження. І, з одного боку, мама дуже хоче піклуватись про дитину максимально уважно та підтримуюче, але чи це дійсно виходить - ще не зрозуміло. І, зазвичай, це супроводжується спочатку страхом зашкодити, а потім провиною за виконані дії. Це дає дуже багато стресу, але з іншого боку, це свідчить про надзвичайну цінність, бажання піклуватись якнайкраще і любов.
Бувають обставини, які підсилюють відчуття провини та виснаження - особливості здоров'я, розвитку, зміна оточення, війна - і це накладає велику додаткову відповідальність у ситуації, коли від батьків залежить дуже мало. Тоді біль, злість, безсилля і неймовірна любов до дитини можуть трансформуватись в аутоагресивні прояви у батьків. Але, насправді, це батькам дуже потрібна підтримка і допомога в цей час, бо вони роблять все, що можуть, і навіть більше.
Що допомагає на цьому етапі:
бути уважними до дитини та реагувати на її потреби;
піклуватись про себе або дозволяти іншим піклуватись про вас;
відмічати свої старання та докладені зусилля (ціль - зрозуміти дитину, а не винити себе);
не поспішати з висновками, дати час собі, щоб навчитись новій мові у стосунках і знайти ваш спосіб допомоги своїй дитині.
Ви точно зрозумієте одне одного, обов'язково.
Маємо пам'ятати, що в цей домовленнєвий період дитині важливо, щоб мама відгукувалась на її потреби та була емоційно включеною. Якщо мама вгадує у 60-70% випадків - цього достатньо. Якщо ви не вгадали одразу, але були поруч, заспокоювали, розмовляли, співали, колисали - цього більш, ніж достатньо.
Якщо у вас не було можливості чере зрізні обставини чи обмеження бути такою мамою, як вам хотілось, то визнайте це, подумки перепросіть і шукайте способи компенсації через дії (спеціалісти, література, нові форми взаємодії), або через підтримку дитини на її подальшому шляху. Ще буде багато задач, в яких дитині знадобиться мамина підтримка та допомога.
У період з 2 до 4 років - коли дитина починає розмовляти, то претензіям та невдоволенням може не бути кінця й краю - і це добре (хоч і нестерпно). Це означає, що у вас надійний зв'язок, що дитина не боїться говорити про свої очікування і що вона впевнена, що ви сильні і могутні батьки.
На цьому етапі почуття провини - невід'ємний супутник стосунків, бо якщо піддаватись натиску емоційних атак і дозволяти все - можна винити себе за слабкість характеру, а якщо витримувати незадоволення і тримати свою лінію - то у нечутливості до дитини і жорстокості.
На що можна спиратись:
неможливо задовольнити ВСІ потреби, броколі не зможе перетворитись на шоколад, а метелик, який відлетів, не повернеться в цю ж мить, як цього вимагає малеча, нажаль;
дитина в перші роки життя керується принципом задоволення і дійсно не може визначити, що для неї шкідливо, а що корисно, тому, зазвичай, без спротиву не обійтись;
спротив і наполегливість - це добре, це про безпечні для дитини стосунки і про силу характеру;
задача батьків - дотримуватись свого рішення і заспокоювати дитину, яка не отримала те, що хотіла.
Для цього ми озвучуємо своє рішення, визнаємо почуття дитини, проговорюючи вголос, що вона зараз відчуває та співчуваємо розчаруванню.
Гарною підтримкою може бути озвучування правил поведінки та наслідків порушень заздалегідь. Важливо, щоб ці правила були постійні та справедливі для всіх членів родини.
Кордони та обмеження можуть сприйматись дітьми агресивно, але це те, що потім допомагає їм заспокоюватись. Бо світ стає зрозумілим і передбачуваним. Саме передбачуваність знімає багато тривог та допомагає налагоджувати саморегуляцію.
Горе в цей період відбувається щодня у великій кількості, що б ви не робили. Співчувайте і втішайте дитину, і, головне, себе. На жаль, ми не всемогутні, як би ми цього не хотіли, і як би цього не очікували від нас діти. Батьки в цьому не винні.
З 4 до 6 років дітям дуже потрібна увага батьків та їх захоплення. Зазвичай, у величезній кількості. Тому в батьків часто виникає відчуття провини за те, що не приділяють достатньо уваги дітям, не грають у всі ігри разом з ними, не висловлюють захоплення і не сприяють тому, щоб їхня дитина не була залежною від сторонньої думки.
А що робити, якщо ви взагалі не любите гратись в дитячі ігри? І чого дитина вимагає стільки уваги?
В цей період дитина формує свою унікальність, іншість, неповторність, особливість, вона вивчає різні форми відносин та сценаріїв і символічно приміряє на себе через гру. В цей час формується творчість, фантазія та здатність проявлятись у цьому світі. Тому видимість, помітність і можливість відзеркалитись у батьках - неймовірно цінні.
Тож, як допомогти:
говорити дитині про неї (зовнішність, вподобання, звички, характер, здібності, вміння);
давати простір для ігор та творчості. Якщо є час та натхнення - грайте разом, якщо ні - дайте можливість дитині самостійно себе розважати. Помірне нудьгування розвиває фантазію;
дозволяйте вдягатись та прикрашатись у власному стилі;
якщо вам подобаються “витвори мистецтва” - захоплюйтесь вголос, якщо ні - просто проговорюйте, що ви бачите (о, це зелений квадрат на жовтих лініях, які перекривають фіолетові горошки. цікава композиція, ти, мабуть, дуже старався);
не намагайтесь розвивати дитину спеціально, у цей період вільні ігри - найкращий розвиток, який може бути, навчання буде ще багато, але хай не зараз.
Не обов'язково робити це постійно чи навіть щодня. У вас на це цілих 2 роки. Просто пам'ятайте, що в цей час дитина починає бачити себе зі сторони і саме вашими очима, хай вони будуть люблячими та підтримуючими.
Доречі, саме в цей час починає формуватись відчуття провини і відповідальності за власну агресію. Дитина стає дуже вразливою до критики та звинувачень, бо вона дуже любить свою сім'ю і найменше хоче зашкодити (нагадує нас, батьки, правда?))
Наступний період, 6-12 років - це час, коли дітям вже цікавіше десь не вдома - у школі, на гуртках, з друзями, займатись якимись власними іграми, проектами та справами. В цей період вони вчаться вчитись. Цим умінням вони будуть користуватись потім все життя. Тож, основна місія батьків уцей період - навчити цілеспрямовано докладати зусилля.
Що важливо:
помічати докладені зусилля, а не результат (результати діти і так помітять);
бути чутливими до перевантаження (структура - добре, та вільний час теж має залишатись);
бути надійним бек-апом - підтримувати у самостійному вирішенні дитячих питань та втручатись у вирішення системних і дорослих питань, пов'язаних з дитиною;
давати можливість спробувати себе у різних напрямках;
допомагати напрацьовувати дисципліну.
В цей період діти вже майже не слухають, що їм говорять, вони дивляться, як і чим живуть батьки і вчаться саме цьому. Тож, власні справи і час, присвячений собі - можуть бути гарним прикладом.
У підлітковому віці - головне вижити.
Підлітка штормить, батьків підтрушує, система дуже нестабільна, але дуже цінна для всіх учасників процесу.
Що важливо підлітку:
- мати можливість прийти до батьків зі своїми думками, болями та претензіями; мати також можливість не приходити, якщо не готові;
- бути вислуханим, не засудженим (і не зламати цим батьків);
- потрібні стабільні дорослі, що можуть розуміти, співчувати, втішати. А в разі претензій - відчувати і визнавати провину, але не вбиватись нею;
- мати власний простір і довіру до себе, але спиратись на сімейні правила;
- мати час та підтримку для формування власної особистості та власних цінностей - через зовнішній вигляд, коло друзів, сферу інтересів та уподобань - все це буде набувати різних (може для батьків - дивних, лячних і дратівливих) форм, але це необхідний етап для вибору саме свого - задача батьків приглядати за безпекою та намагатись не засуджувати.
Тож, якщо підлітка кидає в різні стани і вам періодично прилітає - це добре, значить у нього є довіра до вас, надія на те, що його зрозуміють і відчуття, що його погана поведінка не зруйнує вашого ставлення до нього.
Якщо ви при цьому ще й можете турбуватись про нього і підтримувати за запитом - взагалі прекрасно.
Будь ласка, турбуйтесь про себе. Робіть щось приємне, щось, що вас підтримує та дає можливість побачити реальний результат своєї діяльності (бо в батьківстві підлітків з цим біда). Підтримуйте зв'язки з друзями та знайомими.
Вашій дитині не потрібен весь ваш час, але потрібно знати, що з вами все добре, що вона може спертись на вас і що може “розрядитись”.
Щоб витримувати це, важливо “підживлюватись” в інших сферах. Хай вони у вас будуть.
Не соромно залучати тих спеціалістів, яких вважаєте за потрібне. Гарні батьки не ті, в яких нема проблем з дітьми, а ті, хто можуть помітити проблему, визнати її та організувати відповідну підтримку собі і дитині для вирішення.
Частіше, краще, спочатку собі.
Отже, ми зрозуміли, що відчуття провини - невід'ємна частина будь яких відносин, в тому числі і батьківства.
Пройшлись по базових вікових періодах і відзначили основні фокуси уваги, щоб зрозуміти, які процеси критичні, і які зусилля батьків найпотрібніші у який вік.
Побачили, що підтримка і розуміння потрібні не тільки дітям, а й батькам.
Їх можна отримувати ззовні - від спеціалістів, кола друзів, роботи чи приємних захоплень.
Нагадаю, що психіка дитини дуже пластична і любов до батьків безмежна, тому багато що можна виправити, якщо не було відвертого насилля й нехтування дитиною.
І, зазвичай, якщо батьки відчувають провину, значить вони люблять своїх дітей та турбуються про них - і це головне. Користуйтесь цим, щоб стати тими батьками, яких ви б хотіли для своєї дитини.
Якщо вам складно в батьківстві, є багато сумнівів та тривог, можна звернутись до спеціаліста. Це підтримає та допоможе прояснити саме ваші питання.
Comentarios